«Було колись на Україні». Розвиток газової промисловості Української РСР у 1960-і – 1980-і роки

Іван Савчук

«А якщо не будуть брати? Відключемо газ»

(управдом із кінофільму «Діамантова рука»)

На початку 1960-х рр. газодобувна промисловість Української РСР посідала провідне місце у радянський енергетиці, адже саме українські родовища природного газу були основною могутньої газової промисловості СРСР. Саме з території України здійснювався практично весь союзний експорт газу, а також значна частина поставок до інших республік. Це свідчить про стратегічну роль республіки, але водночас і про її залежність від загальносоюзної економічної політики.

Важливим етапом розвитку стало відкриття та введення в експлуатацію у 1956 році Шебелинського газового родовища в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Це родовище стало одним із найбільших у Європі та значно посилило ресурсну базу галузі. З одного цього родовища у 60-і рр. ХХ ст. видобували природного газу більше, ніж у всій Франції. Тому за обсягами видобутку природного газу республіка стала лідером у Європі за цим показником. У 1966 р. в Україні видобували природного газу у 4,8 раза більше, ніж у Франції, а максимальний обсяг видобутку природного газу в УРСР було досягнуто у 1975 р. – 68,7 млрд м³, тоді як, до порівняння, у 2024 р. український видобуток становив лише 19,1 млрд м³.

Паралельно освоювали нові родовища в інших регіонах, зокрема у Причорномор’ї та Криму, що дозволило закласти основу для формування нової нафтогазоносної провінції на півдні України.

Попри значні обсяги видобутку, внутрішнє використання природного газу в УРСР тривалий час залишалося обмеженим. Газифікація населених пунктів розгорталася дуже повільно і нерівномірно. У середині 60-х рр. ХХ ст. газопостачанням було охоплено лише у 10,8% міських населених пунктів. Після модернізації ТЕЦ у 1970 р. природний газ подавали лише до 57% міського і 15% сільського населення УРСР. За період між 1960 і 1970 рр. протяжність газових мереж зросла у 3,8 раза; кількість квартир, газифікованих мережевим газом у 4,2 раза; споживання майже у 4,0 рази. Природний газ до всіх міст України почали постачати лише в 1985 р., хоча в 1990 р. все ще не було газифіковано 12,7% міського житлового фонду.

Газифікація сільської місцевості України була другорядних завданням – у структурі споживання переважав скраплений газ у балонах. У 70-х рр. ХХ ст. масово починають будувати мережі розподільчих газопроводів у сільський місцевості газодобувних областей, хоча у 1976 р. було газифіковано лише 399 населених пунктів у сільський місцевості УРСР. У 80-і рр. ХХ ст. газифікують приміську зону великих міст УРСР. Причому до Москви газ із прикарпатських родовищ дійшов на 3 роки раніше, ніж до Івано-Франківська, який майже в 13 разів ближче. На кінець радянської влади єдиний Поліський район Київської області було повністю газифіковано сітьовим природним газом.

Важливою складовою розвитку галузі стало формування розгалуженої мережі магістральних газопроводів. Уже у 1945 р. подали природний газ від Дашави до м. Сталева Воля (Польща), тоді як навіть до Москви газопровід провели лише у 1951 р., а у 1967 г. введено в експлуатацію перший експортний магістральний газопровід «Братерство» для постачання природного газу з Долини до Чехословаччини й Австрії. Ці проєкти мали не лише економічне, а й політичне значення, оскільки сприяли зміцненню впливу СРСР в Європі. Україна відігравала в цьому процесі ключову роль як транзитна територія та джерело ресурсів.

Однак на початку 1970-х років ситуація почала змінюватися. З освоєнням великих газових родовищ Західного Сибіру центр видобутку поступово перемістився на схід. Незважаючи на це, українські спеціалісти залишалися важливим кадровим ресурсом для нових проєктів. Значна частина фахівців із буріння та видобутку була направлена на роботу в Сибір, де вони брали участь у розвитку нових родовищ. Саме українці ввели в експлуатацію гігантські родовища, які стали основою експортної потуги СРСР.

Завдяки угодам із країнами Західної Європи СРСР у рамках «розрядки» отримав доступ до передових технологій, що дозволило значно розширити масштаби будівництва газотранспортної інфраструктури. Водночас європейські країни отримали стабільне джерело енергоресурсів, що було особливо важливо в умовах енергетичних криз 1970-х років.

Експорт природного газу став одним із ключових джерел валютних надходжень для Радянського Союзу уже у 1980-х роках. Його частка в структурі експорту постійно зростала, перетворюючи газову галузь на важливий фактор макроекономічної стабільності. Після різкого падіння міжнародних цін на природний газ почалися процеси, що призвели до розпаду СРСР.

Таким чином, газодобувна промисловість Української РСР була важливим елементом не лише економіки республіки, а й усього Радянського Союзу. Вона забезпечувала енергетичні потреби, формувала експортний потенціал і відігравала значну роль у міжнародних економічних та політичних процесах, а Україні слугувала маршрутом основних газопроводів на Захід. Разом із тим її розвиток відбувався в умовах централізованого управління, що часто не враховувало потреби самої республіки. За важкі 1990-і роки газифікували більше сільських споживачів, ніж за всі попередні роки радянської влади.