English
РусскийІван Савчук
«Нафта стала наркотиком радянської економіки»
Р.Г. Піхоя
Нафтова промисловість в УРСР у 1960-і рр. розвивалась на основі Східно-Галицької і Дніпро-Донецької нафтогазоносних провінцій. У 1970-х рр. першість за обсягом видобутку сирої нафти зайняла друга з них. У 1980-х рр. почали видобувати сиру нафту у Криму. Проте обсягами видобутку першість незмінно зберігають лівобережні області – головний нафтовидобувний регіон України.
Найстарішою є нафтовидобувна провінція Східна Галичина, де головним були Бориславські нафтові промисли. На них налагодили регулярний видобуток нафти ще на початку ХІХ ст., коли тут видобували 5% всієї нафти світу. Максимум з її видобування було досягнуто у 1967 р. – 2,9 млн т, коли було введено в експлуатацію нове велике родовище нафти у м. Долина, відкрите ще у 1950 р. із первинними промисловими покладами у 38,3 млн т. Проте у кінці 1960-х рр. Бориславські нафтові промисли втрачають своє значення, бо було налагоджено нафтовидобуток на Лівобережній Україні.
У 1940 р. відкрито перші промислові поклади нафти на Лівобережній Україні неподалік Ромен. З початком промислової експлуатації Качанівського (1957 р.), Глинсько-Розбишівського (1958 р.), Гнідинцівського (1959 р.), Леляківського (1962 р.) родовищ у період між 1960 і 1970 рр. в УРСР збільшився обсяг видобутку нафти у 6,4 разу. Найбільшими первинними промисловими запасами визначалось Леляківське родовище – 52,4 млн т – майже стільки нині оцінюються всі промислові запаси сирої нафти незалежної Україні – 54,0 млн т (2020 р.).
Максимального значення вітчизняний видобуток сирої нафти (разом із газовим конденсатом) було досягнуто у 1972 р. – 14,5 млн т. Родовища на Лівобережній Україні досі є основою вітчизняної нафтодобувної промисловості. Не зважаючи на введення в експлуатацію з 1960 по 1990 роки 72 родовищ нафти, обсяг її видобування в Україні невпинно скорочувався становивши у 1991 р. лише 4,9 млн т, тоді як у 2020 р. він впав до 2,4 млн т.
У 80-і рр. ХХ ст. активізували роботи з пошуку нафти на шельфі Чорного моря. Знайдені невеликі поклади нафти не було сенсу добувати через видобуток дешевої нафти з великих родовищ РСФСР. Від початку 1960-х рр. почали експлуатацію надвеликих родовищ нафти у Сибіру, які стали основою радянського експорту нафти до країн Європи після розбудови мережі нафтопроводів «Дружба». Потреби республіки у нафті задовольняли за рахунок її поставок мережею магістральних нафтопроводів з Сибіру. Українські нафтовики розпочали нафтовидобуток і проклали магістральні нафтопроводи у Сибіру. Навіть діяв «Укртюменжилстрой», який продовжував розбудову м. Ноябрськ після розпаду СРСР в обмін на постачання до України 2 млн т сирої нафти.
Радянська нафтова геополітика зумовила прокладення у 60—70-і рр. ХХ ст. через територію України головного міжнародного магістрального експортного нафтопроводу СРСР — «Дружба». До його розбудови у радянському експорті переважали поставки світлих нафтопродуктів, а після його введення в експлуатацію – вже сира нафта. І саме галицька нафта була першою, яку почали у великих обсягах експортувати до країн Європи ще у 1950-х рр. У 1962 р. було запущено першу чергу цього найбільшого в Європі магістрального нафтопроводу з Долини через Дрогобич до Словаччини та Угорщини. Після виснаження цього родовища нафта почала надходити з Альметівська (Татарстан, Росія) до України і далі у країни Європи. У 1964 р. став до ладу магістральний нафтопровід Качанівка—Охтирка. Звідси у цистернах нафту вивозили до Києва і Кременчука. Це був початок формування національної мережі магістральних нафтопроводів.
У 60—80-і рр. ХХ ст. територією України пролягли магістральний експортний трансконтинентальний нафтопровід «Дружба» та магістральні нафтопроводи Самара—Лисичанськ, Тихорецьк—Лисичанськ, Мічурінськ—Кременчук, Лисичанськ—Дніпро якими постачали сиру нафту з родовищ Росії. Також було створено мережу нафтопроводів від нафтових промислів у Чернігівський і Полтавський області до нафтопереробного заводу у м. Кременчук. У 1970-і рр. Кременчук став головним нафторозподільним центром в Україні, адже від нього нафту і нафтопродукти перекачували магістральними трубопроводами у напрямах на Київ, Лисичанськ, Черкаси, Одесу, Херсон. Таким чином на території України сформувалась розгалужена мережа магістральних нафтопроводів та нафтопродуктопроводів. Куди ж йшов весь цей величезний потік сирої нафти?
Нафтовий шок у 1972 р. зумовив різке зростання ціни на сиру нафту на світовому ринку. У 1970-х рр. за 1 т експортованої до країн Західної Європи сирої нафти можна було купити 1 т пшениці, тоді як на внутрішньому ринку 1 т зерна коштувала стільки, скільки 6,4 т нафти. У 1975 – 1979 гг. ціна 1 т зерна на світовому ринку впала з 168,0 до 141,7 дол. США, тоді як у радянському експорті напроти ціна сирої нафти зросла з 11,0 до 18,7 дол. США за 1 барель, сягнувши пика у 1982 г. – 33,6 дол. США/барель. Тому продаж 1 т сирої нафти дозволяв придбати на світовому ринку 1,6 т пшениці. Не було потреби розвивати сільське господарство. Збільшуй видобуток і перекачку нафти на Захід і все, жодної тобі посухи чи зливи, й комори Батьківщині повні збіжжя. Здавалось, що от-от обіцяний М. Хрущовим комунізм засяє на горизонті як він й обіцяв у 1980 р., але капіталісти взяли й обвалили ціну сирої нафти на світовому ринку з 33,6 дол. США за барель (1982 р.) до 14,0 дол. США (1986 р.). Тому замість комунізму розпочалась «Перебудова», яка тривала на тлі падіння цін на сиру нафту і зумовила розпад СРСР.