English
Русский
Продовжуємо цикл публікацій на сайті з приводу картографічних агресій. У нас були Румунія та Угорщина, зараз Польща та лишилася Росія.
Автор: Кирило Галушко
Попри тривалість польсько-українських історичних територіальних конфліктів (від конфлікту Х ст. з приводу приналежності Червенських міст, часів ХІ ст. та виправи поляків Болеслава Хороброго на Київ, загарбання королівства Русі Казимиром Великим у 1349 р., Хмельниччини та проєктів переформатування Речі Посполитої, зокрема Гадяцької угоди 1658 р. ситуація з КА (картографічною агресією) з боку Польщі не виглядає складнішою за румунську.
У 1772-1795 р. Річ Посполита була поділена трьома сусідами: Росією, Пруссією та Австрією. І тому до відновлення польської державності у 1918 р. «історичними кордонами Польщі» вважалися межі Речі посполитої 1772 р. Царство Польське під Російською владою не визнавалося саме тою Польщею, яка б мала бути. Надалі ситуацію визначали події першої світової війни та її наслідків. Польська держава (друга Річ Посполита) відновилася у межах «Царства Польського» у 1916 р. , але прагнула кордонів саме 1772 р.
Останні включають до себе західну Україну та Українське Правобережжя. Нюанси формування східного кордону Польщі у конфлікті із ЗУНР та подальшому союзі із УНР потребують звертання до спеціальних досліджень. У нашому контексті, який не зосереджений на міжнародно-правових аспектах, достатньо меж 1772 р., які не відповідали етнічному складу територій, щодо яких пропонувалося поновити ці кордони. Цей проект загалом виключав можливий український суверенітет на захід від Дніпра, білоруську державність та, власне, литовський державний проект зі столицею у Вільнюсі.
Однак ці суперечки початку 1920-х рр. достатньо відомі, і маємо в українському контексті лише декілька правових актів, з яких врешті вирішальним виявився Ризький мир 1921 р. за участі Польщі, Радянської Росії та Радянської України і рішення послів Антанти 1923 р. щодо статусу Галичини. На тепер ці угоди втратили свою чинність через наступні міжнародні угоди. Проте вони породили другий варіант постійних територіальних претензій Польщі на схід, тобто після меж І Речі Посполитої 1772 р. (1) виникли кордони міжвоєнної ІІ Речі Посполитої 1921 р. (2).
Опісля другої світової війни відбулися обміни населенням та депортаційні заходи радянського та польського комуністичного режимів (зокрема операція «Вісла» 1947 р.). Ці заходи тоталітарних режимів перетворили сучасну східну Польщу та західну частину України власне на моноетнічні території, які не містять компактно проживаючих етнічних меншин, що виключає претензії щодо «захисту співвітчизників».
Тому сьогодні обидва варіанти польської КА щодо України використовуються у публічній політичній полеміці, але, як і в ситуації з Угорщиною, не враховують права історичних мешканців тих територій, на які заявляється зазіхання радикалів. Витоки зазіхань у польському випадку сягають часів до 1772 р., і не відповідають будь-яким реаліям сьогоднішнього дня. І історія поляків в СРСР, і українців у Польщі, українців та поляків у Російській імперії мали свої трагічні сторінки, але сьогоднішні держави не є прямими спадкоємцями провин часів імперського панування чи конфліктів часів нацистської окупації.
Тому нашим завданням є показати два підходи КА з польського боку щодо України: 1772 та 1921. Ми зробимо це на прикладах робіт визначного польського географа Євгеніуша Ромера (1871-1954), «фундатора польської геополітики», який власне показав спектр масштабів можливої КА щодо України.
Мал. 1. Історична мапа Польщі Євгеніуша Ромера, 1916 р., яка показувала історичні прагнення Польщі при можливому відновленні державності внаслідок першої світової війни. Але тут цілком не врахована співучасть у Речі Посполитій не лише корони Польської, але й Великого князівства Литовського або етнічний склад цих територій з литовцями, українцями та білорусами..
Мал. 2. «Розселення поляків» за Є.Ромером (1921). Вочевидь державні межі 1772 р. не дуже збігаються із розселенням етнічних поляків. Що лишає питання суперечності збігу «історичних» та «етнічних» земель.
Мал. 3. Мапа Є.Ромера «Польща. Адміністрація» 1920 р. Ця мапа враховує військове розширення польської адміністрації під час військових дій 1919-1920 рр. супроти німців, радянської Росії та Литовської республіки. Воно демонструє прагнення зайняти максимальну територію, і ситуація у ракурсі меж Польщі перебуває поміж 1772 р. та близьким Ризьким миром 1921 р.
Мал. 4. Цілком зрозуміла ілюстрація з «Атласу Польщі» того ж Є.Рьомера 1921 р. Ракурс мапи очевидно зорієнтований на охоплення меж Речі Посполитої 1772 р. У час, коли кордони ще визначалися, ми бачимо очевидну «програму максимум».
Усі варіанти вищеподаних мап класика польської картографії за нових дизайнів використовуються у випадках КА з боку польських політичних радикалів чи реваншистських угруповань.
Тут немає сенсу подавати усі досяжні приклади, але ми маємо два підходи КА щодо 1772 та 1921 рр.
Резюме
Польща як «етнічна країна» обіймає сьогодні переважно територію сучасної польської держави. Польські меншини поза межами Польщі незначні та розпорошені. Кордони Польщі як «національної держави» визначені наслідками другої світової війни, зокрема Потсдамською конференцією 1945, заключним Гельсинським актом 1975, членством в ЄС.
Її «історичні землі» в самоідентифікації багатьох поляків та на рівні публічних заяв деяких політиків займають колишні широкі володіння І Речі Посполитої до поділів 1772 р. , а територіально рівнем нижче – межі ІІ Речі Посполитої 1918-1939 рр. по наслідкам Ризького мирного договору 1921 р. Перший варіант містить у собі українські землі до Дніпра, другий – Волинь та Галичину. Обидва варіанти не враховують історію та склад населення цих територій, і є варіантом мікроімперського реваншизму.