Угорщина

Від LIKБЕЗУ. Продовжуємо цикл про картографічні агресії супроти України наших сусідів. Раніше у нас була Румунія та Молдова, тепер Угорщина.

Кирило Галушко

Сучасний українсько-угорський кордон став наслідком двох світових війн. Результатом першої світової війни для Угорщини як спів суб’єкта Австро-Угорської держави стали дві міжнародні угоди, продиктовані переможцями: Сен-Жерменська 1919 р. з Австрією та Тріанонська 1920 р. з Угорщиною. Перша оформляла утворення територій Чехословацької держави, що містила землі Словаччини та Закарпаття (Підкарпатської Русі). Другий договір визначав скорочення колишніх середньовічних володінь угорської корони Св.Штефана та Транслейтанії (угорської частини Австро-Угорщини) на користь Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів та словенців та Румунії. Для історичної пам’яті та імперських традицій Угорщини «Тріанон» став символом національно-державного приниження. Однак це не враховувало національних державних прагнень тих народів, які проживали на території Угорського королівства. Почав застосовуватися подвійний стандарт: самі угорці вбачали себе народом, який у 1848 р. повставав проти влади Австрійської імперії, але після 1867 р. (утворення двоєдиної австро-угорської монархії) перестали розуміти аналогічні прагнення слов’ян та румунів на своїй території. Тоді Угорщина сама стала «мініімперією», яка здійснювала брутальну політику мадяризації підлеглих народів.
Відповідно, найнаочнішим аргументом угорських реваншистів є історичні мапи Угорщини, які можуть використовуватися як візуалізація територіальних претензій до сусідів.

Наслідки Тріанонської угоди по територіях. Різні варіанти пропагандистських мап.

Відповідно, питання скасування «Тріанона» для Угорщини стало аналогічним прагненню Німеччини до скасування «Версалю» – принизливого договору щодо сторони, що зазнала поразки у війні.
У 1918-1919 рр. у різних спробах відновлення української державності на західноукраїнських землях (ЗУНР, Гуцульська республіка) Україна не змогла закріпитися на територіях Закарпаття та Пряшівщині. Відповідно, територіальні розмежування вирішували великі держави.
При кризі Чехословацької держави внаслідок Мюнхенських угод та Віденських арбітражів у 1938 р. почала своє існування як автономія Карпатська Україна. Проте за рішенням Гітлера щодо остаточного скасування Чехословаччини, у березні 1939 р. Карпатська Україна була загарбаною Угорщиною. Надалі ситуацію остаточно вирішило радянське керівництво: 29 червня 1945 р. прорадянський уряд Чехословаччини підписав угоду про передання Закарпаття до СРСР. Угорщина повернулися до кордонів «за Тріаноном». У 1946 р. була утворена Закарпатська область, і того ж року були остаточно узгоджені її межі щодо Словаччини, і відтоді кордон України у Закарпатті не змінювався.
Проте для багатьох політичних сил Угорщини до сьогодні існує та публічно озвучується теза про скасування «Тріанону», що заперечує суверенітет та легітимність сусідніх держав: Словаччини, України, Румунії, Сербії, Хорватії. Однак, попри наявність угорських етнічних меншин (права яких гарантовані), ці держави є наслідком власного національного самовизначення, та мають у своїй ідентичності тривалу традицію опору примусовій мадяризації за часів принаймні Австро-Угорщини, або ж щодо Закарпаття – ще й часів 1939-1944 рр. А середньовічні межі Угорського королівства вже здавна не відповідають реаліям етнічного складу та політичної історії цих територій. Так само як теренів імперії Карла Великого чи держави київських Рюриковичів – Русі.

Етнографічна мапа Австрійської монархії К. Черніга 1855 р. Білим позначено угорців.

Австро-Угорщина у 1899 р. Угорська частина (Транслейтанія) зафарбована рожевим.

Етнографічна мапа угорської частини Австро-Угорщини на межі 1900 р. угорською мовою

На цій мапі ми можемо побачити етнічний склад території. Цілком очевидно, що землі, населені угорцями складають лише третину території колишньої феодально-династичної держави.
Ще одним варіантом КА є пропаганда повернення до кордонів Угорщини часів її союзу із Третім рейхом: внаслідок другого Віденського арбітражу (1940) та участі в агресії Німеччині проти Югославії (1941), територію було збільшено за рахунок Югославії та Румунії.

Європа у 1942 р.

Поширена реваншистська мапа меж Угорщини у 1941-1944 рр.

Сучасний угорський очільник Віктор Орбан постійно позиціонує угорський імперський реваншизм, спрямований проти усіх сусідів. Зокрема у 2022 р. на футбольному матчі в Румунії, він перебував у шарфі з мапою «Великої Угорщини», що спричинило дипломатичний скандал.

Резюме
Угорщина як «етнічна країна» обіймає основну частину Середньодунайської низовини, компактно населену етнічними угорцями.
Її «історичні землі» в самоідентифікації угорців та на рівні публічних заяв займають колишні широкі володіння земель середньовічної угорської монархії («землі корони Св.Штефана»), подоланої османським завоюванням 15-16 ст., та Транслейтанії (нової редакції угорської монархії під головуванням династії Габсбургів), утвореної внаслідок створення двоєдиної Австро-угорської монархії у 1867 р. Під час нацистської експансії у Європі Угорщина повернула під свою владу частину втрачених у 1920 р. земель (північна Трансільванія), але як сателіт (супутник, союзник) Гітлера, по наслідках війни була змушена повернутися до меж «Тріанона» у межах радянського блока.

«Національна держава» (а не імперське утворення Австро-Угорщини) є Угорською державою по наслідках Тріанонського договору 1920 р., межі якої утверджені наслідками другої світової війни, заключним Гельсинським актом 1975 р. та вступом до Європейського Союзу із відповідною відмовою від територіальних претензій. Однак в останні два десятиріччя Угорщина здійснює гібридні форми територіального реваншизму, використовуючи різні формати впливу чи тиску на сусідні держави: від дискусій щодо прав угорських меншин, так і інструменти співучасті у Європейському Союзі, де застосовується процедура одноголосності при прийнятті рішень. Угорський голос в останні роки став інструментом блокування колективних рішень ЄС щодо безпеки та інших інструментів впливу на зовнішню політику ЄС та НАТО. Зокрема це стосувалося блокування підтримки України за умов російської агресії.

В історичному контексті позиція Угорщини сьогодні прекрасно ілюструє право liberum veto, яке призвело  до кризи та поділів Речі Посполитої, тобто тої одноголосності, відсутність якої може блокувати стратегічні рішення.

У сусідніх країнах наявні значні етнічні угорські меншини, які використовуються Будапештом як важелі політичного впливу на ці держави.

Щодо України, Закарпаття зазвичай вважається «історичною угорською землею», а статус місцевої угорської етнічної меншини використовується як засіб тиску на Україну в ситуації російської агресії в контексті інших методів шантажу в руслі проросійської політики Будапешту. З іншої точки зору, поширення угорських паспортів серед етнічних угорців Закарпаття призводить до витоку їх власників (переважно молодшої генерації) безпосередньо до Угорщини, що скорочує чисельність меншини. Проте візуально претензії ілюструються переважно саме засобами картографічної агресії.